Іскорки (6)

Дрібненькі оповіданнячкі-фанфікі по "Baldur's Gate 3", написані по ходу першого проходження для заспокоєння власних емоцій і для мовної практики. І так, я граю українською.
Помилки перевіряв безкоштовний ШІ для школярів.
Джен, філософія, політика, трохи коханських стосунок без еротики.
Гру ще не пройшла, тому буде прода.
Прихильникам Вілла не читати! Тав не янгол! Слеш є. Решта на ваш ризик.

— 6 —

Астаріон легко спокусив відразу двох Арфістів на секс. І хоча це знаходилось далеко за межами їх звичок і смаків, і вони обидва мали зацікавленість один в одному, та ще жінка була незайманою, а парубок взагалі ніколи не бажав сексу з чоловіком — Астаріон зміг їх швидко переконати. І залишити дуже задоволеними цим вчинком: вони навіть дали йому кров і прямо казали, що не проти все це повторити наступного вечора.
Коханьске мистецтво Астаріона не пошкодилось. Він, як і раніше, міг досягти чого завгодно через секс.
Добре, ні чого завгодно. Інші вміння теж потрібні: маніпулювати словами та сенсами, забалакати й обдурити. Тут Астаріон був майстерним ще у ті роки, коли добивався посаду магістрата.
І все ж секс і солодки слова були найкращою зброєю. Завжди успішною.
Але на Тава це не діяло. Як він і казав у першу їх ніч, "це тільки розвага". І розважався не лише з ним, ніскільки не цікавлячись, із ким і як розважається Астаріон.
І це дратувало. Навіть розлючувало.
Досі тільки один Казадор міг ігнорувати хитрощі та зваблення Астаріона. Та й то лише після укусу. А зробив його Казадор, коли Астаріон був майже мертвий. Хтозна, кому судилося би стати рабом, зустрить Астаріон Казадора у своєї повній силі.
Але цей клятий Тав!
Він не повірив, коли Астаріон дуже палко розповив, що несподівано для себе закохався до нього. Але не сперечався, коли Астаріон зізнався, що сам не знає, чого бажає та які почуття має до Тава. Він лише кивнув і тепло потиснув руку Астаріона, коли тот сказав, що залишитися у гурту Тава і біля самого Тава було би для нього, Астріона, приємно, і що він зацікавлений подорожувати і шукати позбавлення від пуголовка та інших халеп разом з гуртом Тава.
І нічого не змінилось. Якщо місце у ліжку Тава буде в якусь ніч вільним і з'явиться бажання у самого Астаріона, можна трохи та найдуже приємно покохатися. Чи не згадувати про це ніколи, розважаючись з купою інших. Обидва варіанти рівнозначні.
У цьому і є проблема, зрозумів Астаріон. Тав не пред'являв на нього права. Астаріон вільний піти в будь-яку мить. Але при цьому Астаріон не міг відмовити Таву в жодної просьбі. Це було сильніше за будь-який наказ Казадора.
Невизначеність зводила з розуму.
А тут ще Тав зруйнував єдину надію Астаріона дізнатися, що Казадор написав болючими шрамами у нього на спіні. І Астаріон, попри люті та обуренню, не зміг кинути Тава.
Але зараз настав час усе вирішити. Покласти край усім нерозумінням.
Астаріон урівався в намет Тава.
— Хто я для тебе? Іграшка? Попутник? Якщо ти мій володар, так відповідай за це! Якщо я вільний, не вирішуй за мене!
Тав, спокійний, як і завжди, граціозно (і, холера його з'їж, дуже сексуально!) перебирав струни лютні.
— Тебе ніхто не примушує слідувати моїм рішенням, — казав він так, ніби розмова йшла про страву для вечері. — Ти можеш піти сам. Як і раніше, я кажу, що разом боротися зручніше та більш шансів на перемогу. Але вирішувати тебе.
— Разом?! Це коли ти зламав угоду з Рафаелем, яка стосувалася мого життя, була спільна боротьба?!
— Якщо усі шляхи ведуть до Брами Балдуру, то у Браму Балдуру можна прийти різними дорогами.
— Та невже ж?! — отруйно здивувався Астаріон. — І як ти це плануєш зробити? Тільки без дешевої філософії!
— Найпростіше та очевидне — допитати труп Рафаеля, коли Юрґір вб'є його для мене.
— Що?! — Астаріон настільки вразився, що навіть сів на килим. — Ти збожеволів?
— В Райтвіні ти на власні очі бачив Коріллу, вірну шпигунку Рафаеля. І це не перший випадок, коли Рафаель надсилає її стежити за мною. — Тав глянув на Астаріона впритул. — Він не зупинитися, поки не зробить із мене свою річ. Чи перетворить на раба когось із мого гурта, щоб шантажувати мене. А може, хоче зробити рабів із нас усіх.
— Я не про це, — пробурмотів Астаріон. І вскочив. — Рафаель має надзвичайну потужність! І його сила тільки зростає от зустрічі до зустрічі.
— Ти знаєш, хто такий "ортон"?
— Диявол. Бойовий диявол, на відміну від звичайного, як той же Рафаель.
— Це не просто бойовик. Ортони — це мисливці за силою, абсолютне віддані своєму володарю. Тупі, щоб не скористалися силою сами, а віддавали господарю. Потужні та водночас спритні, щоб полювання було вдалим. Увага, питання: навіщо спраглому до могуті дияволу тримати у глухому кутку і тим більш бажати смерти для джерела своєї сили?
— У Юрґіра є причина для помсти, — зрозумів Астаріон.
— Так. І коли він своїм убогим мозком це усвідомлює, Рафаель швидко покине цей чудовий світ з усіма його вимірами.
Астаріон із сумнівом похитав головою.
— Але Рафаель все ж занадто могутній навить для ортона. Він боягуз, тому уникає бійки. Але є але.
— Тому я на цю бійку візьму Лей'зель, Карлак і Вілла. Вони люто ненавидять дияволів, тому охоче кинутися в бій. І вони найсильніші бійці у таборі. І не тільки у ньому. Юрґір буде головним тараном, ми станемо гуртом підтримки. У Рафаеля шансів не залишитися.
— Це маячня. Це неможливо! — відрізав Астаріон.
— Саме теж ти казав, коли я пішов у Підмрок.
— Ти завжди повний несподіванок. — Астаріон знову не знав, що думати. З одного боку Тав зіпсував його мрію, з іншого — саме Астаріон був найбільш імовірною жертвою для Рафаеля. І, на відміну від холерного Тава, не зміг би захиститися навіть через пуголовка.
— Стій, — Астаріон усвідомив ще одну річ. — Ти береш до бою Вілла, а не мене? Змінюєш мене на цього бовдура?
— Ниття Вілла швидко вб'є не тільки Рафаеля, а ще сотню його гостей, чи не так? — усміхнувся Тав.
— Це не час для твоїх жартів! — обурився Астаріон.
— Що ж… Якщо без жартів, то відсутність мозку та надлишок ниття не заважають Віллу бути найчудовим бойовиком. І крім цього, у настільки важкої бійки може бути ситуація, коли треба підставити когось одного під удар, щоб врятувати увесь гурт. Юрґір мені ще знадобиться. Лей'зель і Карлак тем більш потрібні. Та ще ці дівчинки мені подобаються як товарищи для мандрівок. А відсутність Вілла не помітить ніхто в ні у чому. Через це я і дозволяю такому нестерпному зануді, як Вілл, доси залишатися у таборі.
— Іноді ти лякаєш мені більш, ніж Казадор, — відступив на декілька кроків Астаріон.
— Мої ідеї працюють, — байдуже відповів Тав. — Завдяки їм ти досі живий. І вільний.
— Ні. Я не дарма кличу тебе "мій володарю".
— Немудро тягнути ліжкові слова у реальне життя.
— Це не ліжкові слова! — запальне скрикнув Астаріон. І додав тише: — Я не знаю, що ти зробив зі мною, але твоя влада значно більш той, що мав Казадор. З ним я був слухняним поріддям, маріонеткою, і ненавидів свою покірність. А ти керуєш мною так, що я боюсь залишиться без твоїх наказів!
— І шукаєш, де мене продати покоштовніше. Чи як використовувати. Продажний суддя скрізь однаковий. Але я — не твій начальник у Балдурському суді, на мене твої лестощі, зваблення та інші маніпуляцій не діють.
— Я нік… Так, це усе було. Тільки ідіот думає, що життя вищих ельфів легке та приємне. Коли розмовляєш з вищим ельфом, завжди чекай на ніж у спину. А якщо твоя родина — це дрібний незначний клан… Я хотів жити. Мені не було приємно лестити і смоктати старим продажним дурням в мерії, щоб посаду повигідніше отримати, але навіть це краще, ніж вдома чи в кланових спілках.
— Звичайно у шляхетських родинах, — помітив Тав, — чиновниками стають молодші діти, яким не отримати спадок.
— Так і було. Непотрібний зайвій рот, який повинен повернуть гроші, що були на нього витрачені в дитинстві. Вони навіть шукати мене не стали, відразу визнали мертвим! А могилу вчинили як для безрідної худоби! Цвинтар в Балдурі, не родинний склеп.
— Романтичні панночки дістають хусточки та ридають, — пирхнув Тав. — Але ти у час перебування магістратом не страждав. Навпаки. Де-не-де твої веселощі досі пам'ятають.
— Звідки ти… — почав Астаріон і зупинився. — Зентарін. Вони знайдуть будь-яке брудне нижнє, тільки гроші дай. Але вони не можуть знати, як ти змінив мене. — Він подивився на Тава, розвів руками. — Так. Усе це було. Я бачив наївного дурня, який рятує волоцюг і друїдів, панькається з нікчемними дітлахами та збирає невдах по дорозі. Легко вкусити. Легко звабити і змусити закохатися. Але… Для тебе наші ночі все ще незначна розвага, а я сам закохався.
— Брешеш, — усміхнувся Тав.
— Так. Але не знаю, хто ти є. Ти не є жертвою. Не є ціллю. Не є зупинкою на одну ніч, яку хочеться забути. Але… бодай йому, ЩО ти тоді таке?
— Твій поки що єдиний шлях до виживання та помсти, чи ні? — Тав ніби не був через це злим. Навіть спокійно грав щось затишне. — І ти мене забудеш, ледве все це закінчиться чи ти знайдеш дорогу покращ. — Він знизав плечима і казав: — Це є порядок речей у світобудові.
— А хто я для тебе? Ти не бажаєш помсти. Тебе не важко вижити на самоті. Ти завжди маєш, кого покласти в ліжко. Навіть Лей'зель стрибає туди з величезною охотою у будь-який час. Навіщо я тебе?
— Для крадіжок і шахрайств у шляху. А після всього цього… Адже вампіри ніколи не зникнуть із всесвіту, вірно? І мені потрібен хтось розумний і розважний, щоб тримати їх у міцній вузді. Ти прагнеш влади. Збіг інтересів наявний.
— Крім одного, — гірко відповів Астаріон. — Саме нас.
— Коли самотужки ти вирішиш, чого саме хочеш від нас, проблема зникне.
— Ти нестерпний! — знову розлютився Астаріон. — Ненавиджу тебе! І бажаю…
Тав відклав лютню.
— І я можу тебе поцілувати?
— Твої поцілунки ще гірше, ніж твоя кров.
Тав легенько розвів руками та знову потягнувся за лютнею. Астаріон його зупинив.
— Їх неможливо забути. Неможливо не бажати постійно. — І він сам забрав губи Тава поцілунком. І застогнав солодко, задоволено, коли Тав перехопив ініціативу, привласнив Астаріона у поцілунку.
https://archiveofourown.org/works/60094774