aliyn_raven | Іскорки (5)

Дрібненькі оповіданнячкі-фанфікі по "Baldur's Gate 3", написані по ходу першого проходження для заспокоєння власних емоцій і для мовної практики. І так, я граю українською.
Помилки перевіряв безкоштовний ШІ для школярів.
Джен, філософія, політика, трохи коханських стосунок без еротики.
Гру ще не пройшла, тому буде прода.
Прихильникам Вілла не читати! Тав не янгол! Слеш є. Решта на ваш ризик.

— 5 —

Галсін здивовано оглянув коробку з медовими тістечками, яку протягнув йому Тав, і обережно взяв тендітну річ.
— Дякую. Це несподівано та дуже приємно. Шкодую, що не можу нічого запропонувати у відповідь. Хоча… Почекай!
Він поставив коробку на пеньок, перетворився на ведмедя й швидко зібрався високо на дерево. Незабаром спустився, тримаючи у пащі квітку орхідеї. Тримав обережно, за довгу ніжку. І перетворився на людину, витер стебло та приладив квітку до волосся Тава.
— Тобі личить цей колір, — задоволено посміхнуся Галсін.
Тав посміхнувся у відповідь.
— Дякую. Я люблю квіти. Хочу дім посеред саду, повного квітів. Я не пам'ятаю мого минулого, але є почуття, що я хотів цього завжди.
— Чесно казати, я не люблю сади. Рівні стежки, геометричні клумби. Фігури з зелені. Це неприродне.
— Я теж не люблю регулярні сади, — відповів Тав. — Вони ніби воскові. Нудні. Але є такі, що мають вільну форму. Натуральну, як у справжніх галявин.
— Насправді? — зацікавився Гасін. — Можеш розповісти про це детальніше?
— Навіть покажу. Ґейл навчив мене робити малюнки з магічного світла. І хоча все буде бузковім, ти зможеш зрозуміти більш-менш точний вигляд тих садів. Малювати я не вмію, але пуголовок покаже тебе мої спогади безпосередньо. У мене мало що залишилось, але сади, в яких, можливо, колись гуляв, пам'ятаю.
Галсін сів на пеньок, поклав коробку з тістечками на коліна. І зацікавлено глянув на Тава. Той посміхнувся в відповідь і начарував малюнок.
Галсін охнув вражено, побачив кам'яні гірки, невеликі, іграшкові, але природно виглядавши озера, стежки між квітів і кущів, які малі той самій звивистий вигляд, що і у лісі. Самі кущі та клумби не були чітких форм, але їх нерівності завжди робились такими, щоб пестити погляд.
— Це неймовірне! — захопився Галсін. — Невже ж люди хоча б десь почали розуміти природу?
— Як бачиш, — Тав сів на ствол дерева, что колись тут обрушилось. — Не думаю, що вони далеко просунулися на цьому шляху, але початок зробили. Навіть дорога в десять тисяч миль починається одним-єдиним кроком.
— Це вірно, — кивнув Галсін. — І слова підібрані гарно.
— Це дуже давня приказка, — посміхнувся Тав. — Одна з моїх улюблених. То, що я пам'ятаю попрі усьому.
— У тебе мудре серце, якщо у ньому міцно оселились таки речи.
Галсін попробував тістечко.
— Чарівне! — він почав задоволено лимзати частування. І дав одне Таву. — Хоча це й твоє, але не можна їсти на самоті.
Тав помахом руки прибрав магічний малюнок і взяв тістечко, легенько торкнувшись пальців Галсіна.
— Ти розумієш сенс в ласощах, вірне? — посміхнувся Тав.
— Авжеж! І ти у цих справах добре розбираєшся, тако ж?
— Це не мені судити. Треба запитати того, хто з'їсть ласощі зі мною разом. Я можу лише обіцяти багатий вибір смаків. У таких справах фантазія ніколи не завадить. Як і трохи гарячих страв.
— Дуже вірно! — зареготнув Галсін. — І вельми приємно побачити такий розумний підхід.
— Зараз пора до шляху, — відповів Тав. — Але після кожній подорожі буває час відпочинку. Якщо прикрасити його будь-яким смаколиком, це буде непогано.
— Мій намет завжди готовий для такого гостя.
Тав посміхнувся задоволене і пішов до табору збиратися до чергової подорожі.
https://archiveofourown.org/works/60094774